Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Ну, ясно, його дядько велике цабе у міністерстві, — сказав Мелфой.

—... тоді якогось Белбі з Рейвенклову...

— Не може бути, то ж ідіот! — здивувалася Пенсі.

—... а ще Лонґботома, Поттера й ту дівчину Візлі, — закінчив Забіні. Мелфой раптом сів,

відкинувши руку Пенсі.

— Він запросив Лонґботома?

— Мабуть, бо Лонґботом там був, — байдуже підтвердив Забіні.

—А що в Лонґботомі зацікавило Слизорога? Забіні стенув плечима.

— Поттер, дорогоцінний Поттер, карочє, він явно хотів побачити самого “Обранця”, —

глузливо скривився Мелфой, — але ту пацанку Візлі! Що в ній такого особливого?

— Вона подобається багатьом хлопцям, — сказала Пенсі, уважно стежачи за Мелфоєвою

реакцією. — Навіть ти, Блез. вважаєш, що вона кльова, а ми знаємо, який ти перебірливий!

— Я й пальцем не торкнувся б до такої, як вона, брудної зрадниці роду, навіть якби вона

була гарна як лялька, — холодно заперечив Забіні, і Пенсі це втішило. Мелфой знову ліг їй на

коліна й дозволив пестити своє волосся.

— Карочє, жаль, що в Слизорога такий смак. Мабуть, це вже старечий маразм. Ганебно, бо

мій старий завжди казав, що свого часу з нього був добрий чаклун. Мій старий колись належав,

тіпа, до його улюбленців. Слизоріг, мабуть, не чув, що я в поїзді, а то б...

— Я не надто сподівався б на його запрошення, — сказав Забіні. — Коли я зайшов, він

мене спитав про Нотового батька. Вони нібито давні друзі, але коли він почув, що того зловили