Гаррі Поттер і напівкровний принц

подумала, що буду покарана, але він чомусь вирішив, що це дуже добре закляття, й запросив

мене в гості! Божевільний, правда?

— Це краще, ніж запрошувати когось тільки тому, що в нього відома мати, — сказав Гаррі,

похмуро вдивляючись у потилицю Забіні, — чи дядько...

Він замовк на півслові. Йому в голову стрельнула думка, шалена й водночас чудова

думка... за якусь хвилину Забіні повернеться в слизеринське купе для шестикласників, а там

сидить Мелфой, який вважатиме, що його ніхто не чує, крім колег-слизеринців... якби ж то Гаррі

непомітно прослизнув туди за його спиною, чого б він там наслухався й надивився! Щоправда,

поїздка вже добігала кінця... до станції Гоґсмід лишалося менше як півгодини, судячи з диких

пейзажів за вікном... але ж ніхто, здається, не сприймав підозр Гаррі серйозно, тож він сам

мусив їх підтвердити.

— Побачимося пізніше, — шепнув Гаррі, витяг плаща-невидимку і сховався під ним.

— Ти що?.. — здивувався Невіл.

— Потім! — видихнув Гаррі й нечутно наблизився до Забіні, хоч гуркіт поїзда й не

потребував такої обережності.

У коридорах було тепер майже безлюдно. Всі порозходилися по своїх купе, щоб

перевдягатися в шкільні мантії і складати речі. Хоч Гаррі й скрадався за самою спиною Забіні,

ледь його не торкаючись, та все ж не встиг прослизнути в купе, коли Забіні відчинив двері.

Довелося швиденько виставити ногу, щоб затримати двері, які вже зачиняв Забіні.

— Що це з ними? — розсердився Забіні і ще раз щосили вгатив Гаррі по нозі розсувними