Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Ой, лишенько! — благодушно хихикнув Слизоріг, озираючись на Джіні, що люто

зиркала на Забіні з-за Слизорогового черева. — Стережися, Блез! Я бачив, коли проходив повз її

купе, як ця панночка блискуче виконувала закляття “Кажанячі шмарки”! Я б її не сердив!

Забіні лише презирливо гмикнув.

— Та все ж, — Слизоріг знову повернувся до Гаррі. — Такі цього літа чутки. Не знаєш,

кому й вірити, “Віщун” давно вже славиться неточностями й помилками... але мало хто

сумнівається, враховуючи кількість свідків, у тому, що в міністерстві коїлося щось небачене, а

ти був у самісінькому епіцентрі тих подій!

Гаррі не знав, як, не вдаючись до відвертої брехні, викрутитися з цієї ситуації, тому просто

кивнув, але так нічого й не сказав. Слизоріг аж засяяв.

— Яка скромність, яка скромність! Не дивно, що Дамблдор так захопився... отже, ти там

був? А всі інші розповіді... такі сенсаційні, що вже й не знаєш, кому вірити... скажімо, про те

легендарне пророцтво...

— Ми не чули пророцтва, — втрутився Невіл і порожевів, наче квітка герані.

— Це правда, — рішуче підтвердила Джіні. — Ми з Невілом теж там були, а вся ця

нісенітниця з “Обранцем” — просто чергові вигадки “Віщуна”.

— То ви теж там були? Справді? — щиро втішився Слизоріг, позираючи то на Джіні, то на

Невіла, але ті сиділи мовчки, не спокушаючись на його підбадьорливу усмішку. — Так... ну... це

правда, що “Віщун” любить прибрехати... — трохи розчаровано продовжив Слизоріг. —

Пам’ятаю, як мені розповідала дорогенька Ґвеноґа... тобто та сама Ґвеноґа Джонс, капітан