Гаррі Поттер і напівкровний принц

“Гарпій з Голігеду”...

Він пустився в нудотні спогади, та Гаррі відчував, що Слизоріг ще не наситився

випитуваннями, бо Невіл і Джіні його, мабуть, анітрохи не переконали.

Слизоріг і далі сипав різними небилицями про визначних чаклунів, яких він навчав і які

завжди з радістю ставали членами так званого “Слизоклубу” в Гоґвортсі. Гаррі не міг усидіти на

місці, так йому хотілося звідси піти, але він не знав, як це ввічливо зробити. Нарешті поїзд

випірнув з чергової довжелезної смуги туману прямісінько під багряний обрій на заході, і

Слизоріг озирнувся, кліпаючи очима в присмерку.

— Господи, та вже ж зовсім темно! Я й не помітив, коли засвітили лампи! Біжіть

швиденько й перевдягайтеся в мантії. Маклаґен, заскоч при нагоді, візьмеш книжку про

клинохвостів. Гаррі, Блез... і ви заходьте. Це й вас стосується, панночко, — підморгнув він

Джіні. — Ну, біжіть уже, біжіть!

Проходячи повз Гаррі в темний коридор, Забіні зиркнув на нього з такою ненавистю, що

Гаррі аж здивувався. Разом з Джіні та Невілом він подався через увесь поїзд услід за Забіні.

— Добре, що це закінчилося, — пробурмотів Невіл. — Дивний він чоловік, скажіть?

— Трохи дивний, — погодився Гаррі, не зводячи очей зі спини Забіні. —А ти, Джіні, як

туди потрапила?

— Він бачив, як я закляла Захаріаса Сміта, — пояснила Джіні, — пам’ятаєш, того ідіота з

Гафелпафу, що був у ДА? Чіплявся до мене як п’явка, щоб дізнатися, що ж сталося в

міністерстві, і врешті так мене дістав, що я його закляла... а коли зайшов Слизоріг, то я