Гаррі Поттер і напівкровний принц

Вона сиділа на підвіконні в кімнаті Фреда і Джорджа, спираючись ногою на картонну коробку, і

явно неохоче відірвалася від нового примірника “Вдосконалених перекладів рун”. — Та хіба ж

ми не погодилися, що пояснень може бути безліч?

— Може, він зламав свою Руку Слави? — непевно припустив Рон, що намагався

випрямити зігнуті гілочки на хвості своєї мітли. — Пам’ятаєш ту засохлу руку, що була в

Мелфоя?

— Але чому він тоді сказав: “Не забувай, щоб цей екземпляр був у безпечному місці”? —

запитав Гаррі, мабуть, удвадцяте. — Можна було зрозуміти, що Борджин зберігає ще якийсь

поламаний предмет, а Мелфой хоче мати їх обидва.

— Ти так гадаєш? — Рон тепер зішкрябував бруд з держака мітли.

— Так, — сказав Гаррі. Коли ні Рон, ні Герміона нічого не відповіли, він додав: —

Мелфоїв батько в Азкабані. Ви не думаєте, що Мелфой хоче помститися?

Рон, кліпаючи очима, глянув на нього.

— Мелфой хоче помститися? А що він може зробити?

— Отож бо й воно, що я не знаю! — ще дужче роздратувався Гаррі. — Але він щось

замислив, і треба до цього поставитися серйозно. Його батько смертежер і...

Гаррі замовк на півслові, втупившись у вікно за Герміониною спиною й роззявивши рота.

Щойно йому в голову стрельнула приголомшлива думка.

— Гаррі? — занепокоїлася Герміона. — Що сталося?

— Знову шрам заболів? — злякано запитав Рон.