Гаррі Поттер і напівкровний принц

плече. — Ми класно справилися, скажи?

— Молодчина! — гордо вигукнула місіс Візлі, розкуйовдивши Ронові волосся. — Сім

СОВ, це більше, ніж Фред і Джордж отримали разом!

— Герміоно, — невпевнено заговорила Джіні, бо Герміона й досі стояла до них спиною. —

Як там у тебе?

— У мене... непогано, — ледь чутно пробурмотіла Герміона.

— Ой, не треба, — скривився Рон, а тоді підійшов і висмикнув з рук табель. — Так...

десять оцінок “відмінно” й однісіньке “добре” за захист від темних мистецтв. — Він подивився

на неї трохи здивовано і водночас сердито. — І ти ще, мабуть, розчарована, га?

Герміона похитала головою, а Гаррі розреготався.

— Отепер ми всі можемо здавати НОЧІ! — радів Рон. — Мамо, ковбасок не лишилося?

Гаррі ще раз глянув на свої оцінки. Кращих годі було й сподіватися. Одного тільки було

трохи жаль... це означало кінець його честолюбним мріям стати аврором. Він не отримав

належної оцінки за настійки. Знав, що так буде, але все одно відчував пустку в грудях,

дивлячись знову й знову на малесеньку чорну літеру “Д”.

Колись замаскований смертежер перший сказав Гаррі, що з нього вийде добрий аврор, і ця

думка так його захопила, що він уже не міг уявити для себе іншого покликання. Ба навіть

більше: хіба ж могла його чекати інша доля після того, як він місяць тому почув пророцтво...

разом їм жити не судилося... хіба б не виконав він пророцтва, якби влився в лави цих прекрасно

вишколених чаклунів, чиїм завданням було знайти і знищити Волдеморта?