Гаррі Поттер і напівкровний принц

— РОЗДІЛ ШОСТИЙ —

Дракові манівці

Наступні кілька тижнів Гаррі не покидав “Барлогу”. Переважно тільки те й робив, що

вдень грав у Візлівському садочку в квідич два-на-два (він з Герміоною проти Рона й Джіні;

Герміона грала жахливо, а Джіні добре, тож команди були приблизно рівні), а вечорами

поглинав по три порції кожнісінької страви, що ними напихала його місіс Візлі.

Це були б щасливі й спокійні канікули, якби не новини про зникнення, дивні аварії і навіть

про смертельні випадки, які мало не щодня з’являлися на шпальтах “Віщуна”. Часом Білл та

містер Візлі приносили ці звістки додому раніше, ніж про них повідомляли в газеті. Місіс Візлі

була незадоволена, що святкування шістнадцятиліття Гаррі було зіпсоване неприємними

новинами, якими поділився за столом похмурий і виснажений Ремус Люпин. Його каштанове

волосся щедро посмугували сиві пасма; а одяг був як ніколи обшарпаний і полатаний.

— Було ще кілька нападів дементорів, — повідомив він, поки місіс Візлі передавала йому

великий шматок святкового торта. — А ще в хижі на півночі знайшли тіло Ігоря Каркарофа.

Згори над хижею висіла Чорна мітка... хоча, чесно кажучи, я взагалі дивуюся, що він майже рік

протримався після того, як порвав зі смертежерами; Сіріусів брат Реґулус, пригадую,

протримався всього кілька днів.

— Може, — насупилася місіс Візлі, — поговоримо про щось інше?

— Ремусе, а ти чув про Флореана Фортеск’ю? — поцікавився Білл, якого частувала вином

Флер. — Того чоловіка, що мав...