Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

сердитий?

Гаррі задивився на вогонь. Тепер він уже пригадував… Кожна химерна подія, яка

розлючувала тітку з дядьком, ставалася тоді, коли він, Гаррі, був засмучений або розгніваний…

Коли його цькувала Дадлова зграя, він щоразу якось тікав від неї… Не хотів іти до школи з тією

ідіотською стрижкою, і йому відросло волосся, а останнього разу, коли його штурхнув Дадлі,

хіба він не помстився, навіть не усвідомивши цього, хіба не напустив на нього

боаконстриктора?

Усміхнувшись, Гаррі знову глянув на Геґріда й побачив, що той просто сяяв.

— Видиш? — сказав Геґрід. — І ще кажеш, що ти, Гаррі Поттер, — не чарівник; зачекай,

ти си ще прославиш у Гоґвортсі!

Проте дядько Вернон не збирався здаватися без бою.

— Хіба я не сказав, що він нікуди не піде? — прошипів він. — Він ходитиме до школи

"Стоунвол" і буде мені за це вдячний. Я ж читав ті листи: йому будуть потрібні такі дурниці, як

книжки з замовляннями, чарівні палички і…

— Якщо він си захоче піти, то його не зупинит такий цілковитий маґл, як ти, — гаркнув

Геґрід. — Не пускати сина Лілі та Джеймса Поттерів до Гоґвортсу! Та ти здурів. Його ім'я було у

списках, відколи він вродивси. Його берут до найліпшої в світі школи чарів і чаклунства. За сім

років він себе не впізнає. Гаррі там буде, нарешті, поміж таких самих дітей, як і він, і то під

наглядом найкращого директора, який керував колинебудь Гоґвортсом, — Албуса Дамбл…

— Я НЕ ПЛАТИТИМУ ЗАТЕ, ЩОБ ЯКИЙСЬ БОЖЕВІЛЬНИЙ СТАРИЙ ДУРЕНЬ