Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Ну… я також вчивси у Гоґвортсі, але мене… ее… відрахували, якщо чесно. Третого

року. Зламали навпіл мою чарівну паличку і таке інше. Але Дамблдор дозволив мені зостатиси

охоронцем дичини. Йой, яка то файна людина, Дамблдор!

— А чому вас відрахували?

— Уже пізно, а завтра в нас купа роботи, — згадав раптом Геґрід. — Треба піти до міста,

купити тобі книжки і ще дещо. — Він скинув свого грубого чорного плаща і жбурнув його

Гаррі. — Можеш си накрити, — сказав він. — Не зважай, як там щось си заворушит. Я міг

лишити в кишенях пару мишок.

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

Алея Діаґон

Наступного дня Гаррі прокинувся досить рано. Він відчував, що вже день, але очей не

розплющував.

— Це був сон, — рішуче сказав він сам собі. — Мені снилося, ніби велетень на ймення

Геґрід прийшов забрати мене до школи чарівників. Коли я розплющу очі, то буду вдома у своїй

комірчині.

Раптом почувся гучний стукіт.

"А ось і тітка Петунія грюкає в мої двері", — подумав Гаррі, і серце йому опустилося. Але

він і далі не розплющував очей. Адже був такий гарний сон.

— Туктуктук!

— Гаразд, — пробурмотів Гаррі, — вже встаю. Він сів, і важкий Геґрідів плащ сповз