Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

до невеличкого шкіряного гаманця, прив'язаного до тієї ноги. А тоді випурхнула у відчинене

вікно.

Геґрід голосно позіхнув, випростався й потягся.

— Треба си вже рухати, Гаррі, нині маємо багацько справ, треба поїхати до Льондона,

купити всьо до школи.

Гаррі крутив на всі боки чарівні монетки, розглядаючи їх, аж раптом подумав про щось

таке, що ніби цвяшком прокололо його радісну кульку.

— Ее… Геґріде!

— Га? — відгукнувся Геґрід, натягуючи величезні чоботи.

— Я не маю грошей, а ви чули, що казав уночі дядько Вернон? Він не платитиме, щоб я

навчався чарів.

— Цим не журиси, — сказав Геґрід, підводячись і чухаючи потилицю. — Думаєш, батьки

нічого тобі не лишили, га?

— Але ж якщо хата завалилася…

— Вони не тримали грошей у хаті, хлопче! Отож спершу ми зайдемо до "Ґрінґотсу". Це

банк для чарівників. З'їж трохи ковбаски, вона й холодна непогана. До речі, я б си не відмовив і

від кавальчика вчорашнього торта.

— Чарівники мають банки?

Тілько один. "Ґрінґотс". Ним керуют ґобліни.

Ковбаса, яку тримав Гаррі, випала йому з рук.