Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

НАВЧАВ ЙОГО ТАМ РІЗНИХ ФОКУСІВ! — заверещав дядько Вернон.

Але цього разу він зайшов задалеко. Геґрід схопив парасольку й розкрутив її над головою:

— НІКОЛИ, — загримів він, — НЕ… ОБРАЖАЙ… У МО

Й… ПРИСУТНОСТІ… АЛБУСА… ДАМБЛДОРА!

Геґрід зі свистом опустив парасольку донизу, спрямувавши її на Дадлі: спалахнуло

фіалкове сяйво, щось стрельнуло, немов феєрверк, залунав пронизливий вереск і наступної миті

Дадлі вже підстрибував на місці, вхопившись руками за свій товстий задок і завиваючи з болю.

Коли він повернувся до них плечима, Гаррі побачив, що з дірки в його штанях стирчить

закручений свинячий хвостик.

Дядько Вернон аж заревів. Тягнучи тітку Петунію й Дадлі, він востаннє нажахано глипнув

на Геґріда, вибіг до сусідньої кімнати і щосили гримнув дверима.

Глянувши на парасольку, Геґрід почухав собі бороду.

— Не варто було нервуватиси, — винувато промовив він, — але всьо одно нічого не

вийшло. Хтів обернути його на свиню, але, бачу, він уже й так був справжнісінький свинтус,

тож бракувало тілько Дрібнички. — Нахмуривши кошлаті брови, Геґрід спідлоба подивився на

Гаррі. — Я був би вдячний, якби в Гоґвортсі ти нікому не казав про се, — попросив він. — Я…

ее… взагалі не повинен насилати чари. Мені дозволено тілько трошки скористатиси з магії, аби

йти за тобов, передавати листи й таке інше, і це одна з причин, чому я так прагнув сього

завдання…

— А чому вам не можна насилати чари? — запитав Гаррі.