Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Знали! — раптом завищала тітка Петунія. — Знали! Звичайно, знали! Кого ще могла

народити моя клята сестра!.. О, колись вона теж дістала такого листа й пропала в тій… школі, а

тоді верталася на канікули додому з повними кишенями жаб'ячої ікри і обертала чайні чашки на

щурів. Лише я одна бачила, хто вона, — потвора! Але ж ні, батьки тільки їй і годили, хухали на

свою Ліліньку, пишалися, що в родині є відьма!

Вона зупинилася перевести подих, а тоді знову заговорила, виповідаючи, здається, те, що

пекло їй серце багато років:

— А потім знайшла собі в школі того Поттера, вийшла за нього заміж після школи,

народила тебе, і я, звісно, знала, що й ти будеш як вона, таким самим дивним і…

ненормальним… А тоді, бачте, їх висадили в повітря, а ти звалився на нашу голову!

Гаррі страшенно зблід. Тількино до нього вернувся голос, він обурився:

— Висадили в повітря? А ви ж казали, що вони загинули в автокатастрофі!

—АВТОКАТАСТРОФІ?! — заревів Геґрід, підскочивши так несамовито, що Дурслі,

відсахнувшись, знову забилися в куток. — Як си могли Лілі та Джеймс Поттери загинути в

автокатастрофі? Отямитися не можу! Яке неподобство! Гаррі Поттер нічого не знає про себе,

тоді як у нашому світі його ім'я знає кожна дитина!

— Але чому? Що сталося? — допитувався Гаррі.

Геґрід начебто вже не гнівався і на його обличчі раптом з'явився неспокій:

— Я ніколи такого не чекав, — мовив він низьким, схвильованим голосом. — Коли

Дамблдор застеріг, як тєжко тебе забрати, я си й не гадав, Що ти ніц не знаєш. Ой, Гаррі, певно,