Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Передав Гаррі листа. Завтра купимо йому всьо необхідне.

Погода паскудна. Я сподіваюси, що у Вас всьо файно.

Геґрід

Геґрід згорнув записку, віддав сові, яка схопила її дзьобом, підійшов до дверей і кинув

птаха в буряну ніч. Тоді повернувся й сів, немов таке листування було не менш звичайною

річчю, ніж телефонні розмови.

Гаррі помітив, що стоїть роззявивши рота, і швиденько стулив його.

— На чому я спинивси? — замислився Геґрід, але тут наперед ступив дядько Вернон — і

далі блідий як полотно, проте дуже сердитий.

— Він не піде до тієї школи! — заявив дядько.

— Хотів би я видіти, як такий цілковитий маґл, як ти, зможе його зупинити, — крекнувши,

проказав Геґрід.

— Цілковитий хто? — поцікавився Гаррі.

— Маґл, — повторив Геґрід. — Ми так називаємо людей, які цураються чарів. Як оці.

Тобі тєжко не пощастило, бо ти виріс у родині найабсолютніших маґлів, яких я видів на своєму

віку.

— Коли ми взяли хлопця, то присягнули, що покладемо край цьому безглуздю, —

здобувся на слово дядько Вернон, — присягнули, що виб'ємо з нього всі дурниці! Теж мені

чарівник!

— То ви знали? — вигукнув Гаррі. — Знали, що| я… чарівник?