Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Його обличчя з червоного стало зеленим швидше, ніж міняються сигнали на світлофорі. І

це ще не все. Наступної миті воно зробилося землистим, наче вчорашня вівсянка.

— Пппетуніє! — аж задихнувся він.

Дадлі намагався схопити листа, щоб прочитати й собі, але дядько Вернон підняв його

високо вгору. Тітка Петунія зацікавлено взяла листа й прочитала перший рядок. Якусь мить

здавалося, ніби вона отот зімліє. Вхопившись за горло, вона хапнула ротом повітря.

— Верноне! О Господи, Верноне!

Дядько з тіткою дивилися одне на одного так, ніби забули, що в кімнаті ще й досі стоять

Гаррі й Дадлі.

Дадлі не звик, щоб на нього не звертали уваги, і тому штурхонув ціпком батькову голову.

— Я хочу прочитати листа! — вимагав він.

— Я його хочу прочитати, — розгнівався Гаррі, — бо він мій!

— Забирайтеся звідси обидва! — захрипів дядько Вернон, ховаючи листа назад у конверт.

Гаррі не ворухнувся.

— Я ХОЧУ СВОГО ЛИСТА! — крикнув він.

— Дай я подивлюсь! — наполягав Дадлі.

— ГЕТЬ! — гаркнув дядько Вернон, схопив Гаррі й Дадлі за комір, виштовхав їх до

коридору, і з грюкотом зачинив кухонні двері. Хлопці відразу почали люту, але мовчазну бійку

за право підслухати крізь замкову шпарину. Дадлі переміг, тож Гаррі в окулярах, що теліпалися

на одній дужці, влігся на живіт, щоб слухати крізь шпарку між дверима й підлогою.