Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Навіщо? — здивувався Гаррі.

— Нічого не запитуй! — відрубав дядько. — Збирай свої манатки і мерщій нагору!

У будинку Дурслі було чотири спальні: одна для дядька Вернона й тітки Петунії, одна для

гостей (здебільшого для Мардж, Вернонової сестри), одна для Дадлі, а в четвертій він тримав

усі свої іграшки та речі, які не поміщалися в першій спальні.

Гаррі за один раз переніс усе своє добро з комірчини до цієї кімнати. Він сів на ліжко і

став розглядатися. Тут майже все було поламане. Кінокамера, куплена лише місяць тому, лежала

на іграшковому самохідному танку, яким Дадлі колись переїхав сусідського пса; в кутку валявся

перший Дадлів телевізор, який він розбив ударом ноги, коли відмінили його улюблену

програму. В іншому кутку стояла велика пташина клітка, де колись був папуга, що його Дадлі

проміняв у школі на справжню повітряну рушницю, яка лежала на полиці з вигнутою цівкою, бо

Дадлі ненароком сів на неї. На інших полицях громадилися книжки. Це були єдині речі в

кімнаті, яких, здається, ніхто ще не торкався.

Знизу долинув голос Дадлі, що визвірявся на матір: "Я не хочу, щоб він там був!.. Мені

потрібна та кімната!.. Нехай забирається!.." Гаррі зітхнув і витягся на ліжку. Вчора він усе б

віддав, щоб опинитися тут, а нині волів би сидіти в комірчині з листом, ніж нагорі без нього.

Наступного ранку за сніданком було доволі спокійно. Дадлі був приголомшений. Він уже й

верещав, і періщив батька ціпком, і вдавав хворого, і штурхав ногами маму, й викидав черепаху

крізь дах оранжереї, але однаково не відвоював свою кімнату. Гаррі згадував учорашній день,

гірко шкодуючи, що не відкрив листа ще в коридорі. Дядько Вернон і тітка Петунія похмуро