Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Що саме?

— Врятував йому життя.

— Що?

— Так, — повільно мовив Дамблдор. — Дивно, як інколи працює людський розум,

правда? Професора Снейпа мучило те, що він боржник твого тата. Я впевнений, що він так

ретельно оберігав тебе цього року тільки тому, що вірив: таким способом він поверне борг

твоєму батькові. І тоді спокійно зможе ненавидіти пам'ять про нього…

Гаррі намагався це збагнути, але від цього ще дужче розболілася голова.

— Пане професоре, ще тільки одна річ!

— Тільки одна?

— Як потрапив до мене камінь із дзеркала?

— Ага, я радий, що ти запитав про це. То була одна з моїх найблискучіших ідей, а, між

нами кажучи, це вже неабищо! Розумієш, тільки той, хто прагнув знайти камінь, — знайти, а

не скористатися ним, — міг його отримати. Усі решта — бачили в дзеркалі, як вони здобувають

золото чи п'ють еліксир життя, і більше нічого. Мій мозок іноді дивує навіть мене самого… Ну,

досить запитань. Раджу тобі скуштувати всі ці солодощі. Охах!.. Горошок на кожен смак "Берті

Бот"! У дитинстві мені не пощастило, бо я натрапив на горошинку зі смаком блювотини, і

відтоді вони мені щось не смакують, але оця, що схожа на іриску, мені, мабуть, не зашкодить,

правда? — Усміхнувшись, він кинув до рота золотаву горошинку.

Раптом захлинувся і скривився: