Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

видужувати — завтра бенкет на честь закінчення навчального року. Очки вже пораховано, і

Слизерин, звичайно, переміг, — ти пропустив останню гру з квідичу, а без тебе Рейвенклов нас

побив, — зате їжа буде класна!

Цієї миті з'явилася мадам Помфрі.

— Минуло вже майже п'ятнадцять хвилин, негайно виходьте! — рішуче звеліла вона.

Тієї ночі Гаррі добре виспався, і на ранок почувався майже здоровим.

— Я хочу піти на бенкет, — звернувся він до мадам Помфрі, яка складала на столі купу

його коробок з цукерками. — Мені вже можна, правда?

— Професор Дамблдор дозволяє тобі піти, — осудливо промовила вона, мовби професор

Дамблдор не усвідомлював, якими небезпечними для здоров'я можуть бути бенкети. — А до

тебе тут ще один відвідувач.

— Добре, — сказав Гаррі. — І хто?

Тієї миті у двері боком пропхався Геґрід. Коли він опинявся в будьякому приміщенні, то

завжди видавався занадто великим. Він присів біля Гаррі, глянув на нього і зайшовся плачем.

— Це… всьо… моя… клята… помилка! — ридав він, затуляючи руками обличчя. — Я си

розповів тому мерзотнику, як пройти повз Флафі! Я розповів йому! То було одне, чого він не

знав, а я йому взяв — і бовкнув!.. Ти міг загинути! І всьо через оте драконяче яйце! Я ніколи

більше не буду пити! Мене варто звідси гнати, щоб я жив з маґлами!

— Геґріде! — гукнув Гаррі, якому важко було дивитися, як велетень здригається від щирих

ридань, а його бородою стікають величезні сльозини. — Геґріде, він би все одно якось