Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Фу!.. Сірка з вуха!

Мадам Помфрі, завідувачка шкільної лікарні, була приємною жінкою, але дуже

вимогливою.

— Тільки на п'ять хвилин! — благав Гаррі.

— Це неможливо.

— Але ж ви впустили професора Дамблдора!..

— Ну, звичайно, це наш директор, тут інша справа. Тобі потрібен відпочинок.

— Таж я й так відпочиваю… бачите, лежу собі… Ну, будь ласка, мадам Помфрі!

— Ну, гаразд, — змилостивилася вона. — Але тільки п'ять хвилин.

І вона впустила Рона з Герміоною.

— Гаррі!

Герміона, здається, була ладна знову його обійняти, але Гаррі був радий, що цього разу

вона стрималася, бо в нього не вщухав головний біль.

— Ох, Гаррі, ми були впевнені, що ти… Дамблдор так переживав!

— Уся школа про це говорить, — повідомив Рон. — Що сталося насправді?

Це був один з тих рідкісних випадків, коли правда виявляється дивнішою й

несподіванішою від найхимерніших чуток. Гаррі розповів їм усе: про Квірела, дзеркало, камінь

і Волдеморта. Рон і Герміона були дуже вдячними слухачами: де треба, їм перехоплювало

подих, а коли Гаррі розповів, що було під Квіреловим тюрбаном, Герміона голосно зойкнула.

— То каменя вже немає? — запитав нарешті Рон. — І Фламель просто помре?