Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

довідався, це ж Волдеморт. Він довідався б усе, навіть якби ти йому нічого не казав.

— Ти міг загинути! — ридав Геґрід. — І не називай те ім'я!

— ВОЛДЕМОРТ! — вигукнув Гаррі, й Геґріда це так приголомшило, що він перестав

плакати. — Я зустрівся з ним і не боюся називати його ім'я. Геґріде, прошу, заспокойся, ми

врятували камінь, і тепер його вже нема, і ніхто ним не скористається. Візьми шоколадну жабку,

в мене їх повно…

Геґрід витер долонею носа і сказав:

— Файно, що ти нагадав! Маю для тебе дарунок.

— Часом не канапка з горностаїною, ні? — стурбовано озвався Гаррі, й Геґрід нарешті

ледь усміхнувся.

— Нєе. Дамблдор учора дав си мені вихідний, щоби це всьо позбирати. Звісно, він мусив

би мене вигнати, але… маємо те, що маємо. На, візьми оце…

То була чималенька книжка у шкіряній оправі. Гаррі зацікавлено розгорнув її. В ній було

повно магічних фотографій. З кожної сторінки до нього усміхалися й махали руками його мама і

тато.

— Я вислав сови до всіх шкільних друзів твоїх батьків і попросив їх надіслати фотки… Бо

я си знав, що ти не маєш жодної… Тобі сподобалоси?

Гаррі не міг говорити, але Геґрід усе зрозумів.

Того вечора Гаррі пішов на бенкет сам. Він затримався через мадам Помфрі, яка ще раз

хотіла його добре оглянути, тож коли він прийшов, Велика зала була вже повна. її оздоблювали