Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Так, — додав Рон, — і добре, що Гаррі не розгубився у скрутний момент. "Нема хмизу"

— це ж треба!

— Сюди! — мовив Гаррі, показавши на кам'яний прохід, який був єдиним шляхом звідти.

Окрім своїх кроків, вони чули тільки тихе капотіння води, що сочилася по стінах. Прохід

був похилий, і Гаррі згадав про "Ґрінґотс". У серці йому щось штрикнуло, коли він згадав, що

сейфи в чарівничому банку нібито охороняють дракони. Якщо їм трапиться дракон, справжній

дорослий дракон, то… їм досить і Норберта…

— Ти щось чуєш? — прошепотів Рон.

Гаррі прислухався. Десь угорі попереду чулися тихенький шурхіт і брязкіт.

— Думаєш, це привид?

— Не знаю… Як на мене, наче крила шурхотять.

— Там є світло! Я бачу, щось рухається! Дійшовши до кінця проходу, вони побачили перед

собою яскраво освітлену кімнату з високою склепінчастою стелею. В кімнаті було повно

яскравих пташечок, які шугали довкола, тріпочучи крильцями. На тому боці кімнати видніли

масивні дерев'яні двері.

— Думаєш, вони нападуть на нас, коли ми підемо через кімнату? — запитав Рон.

— Можливо, — відповів Гаррі. — Вони, здається, ніби й не лихі, та якщо кинуться всім

табуном… Але нема ради… Я побіг!

Глибоко вдихнув, прикрив обличчя руками й помчав через кімнату. Чекав, що осьось у

нього вчепляться гострі дзьоби й кігті, проте нічого не сталося. Добіг до дверей, потягнув за