Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Герміона встигла вивільнитися ще до того, як рослина її впіймала. Тепер вона нажахано

спостерігала, як хлопці з усіх сил виривалися від рослини, але що більше вони вовтузилися, то

міцніше й швидше вона їх обплітала.

— Не рухайтесь! — звеліла їм Герміона. — Я знаю, це — пастка диявола!

— О, я дуже радий, що знаю тепер назву, це — супердопомога! — розсердився Рон, не

даючи рослині стиснути його шию.

— Замовкни, я пробую згадати, як її вбити! — крикнула Герміона.

— То швидше, бо я задихаюся! — прохрипів Гаррі, відбиваючись від пагона, що

закручувався йому навколо грудей.

— Пастка диявола, пастка диявола… Що там казала професорка Спраут? Вона любить

темряву й вогкість…

— То запали вогонь! — задихався Гаррі.

— Так, звичайно, але тут нема хмизу! — заплакала Герміона, заламуючи руки.

—ТИ ЩО, ЗДУРІЛА? — заревів Рон. —ТИ ЧАРІВНИЦЯ, ЧИ ХТО?

— Ой, так! — вигукнула Герміона, вихопивши чарівну паличку. Махнула нею, щось

пробурмотівши, і спрямувала на рослину струмінь яскравоблакитного полум'я. Наступної миті

хлопці відчули, як рослина ослабила свої стиски, зіщулившись від світла й тепла.

Посмикуючись і звиваючись, вона сповзла з їхніх тіл, і вони, нарешті, опинилися на волі.

— Добре, що ти гарно вивчала гербалогію, Герміоно, — сказав Гаррі, витираючи з чола

піт.