Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Гедвіґу до Дамблдора, добре?

— Гаразд, — відповів Рон.

— Сподіваюся, за хвилину побачимось.

І Гаррі відпустив пальці. Холодне, вогке повітря проносилося повз нього, а він падав усе

нижче, нижче, нижче і ось…

ГУП! Із кумедним, приглушеним звуком він гепнувся на щось м'яке. Присів і помацав

довкола рукою, його очі ще не звикли до темряви. Здавалося, ніби він сидить на якійсь рослині.

— Усе гаразд! — гукнув він туди, де виднілася цяточка світла завбільшки з поштову марку,

— це, власне, й був відчинений люк. — М'яка посадка, можна стрибати!

Рон стрибнув — і приземлився поруч із Гаррі.

— Що це таке? — були його перші слова.

— Не знаю, якась рослина. Мабуть, щоб пом'якшувати падіння. Герміоно, давай!

Далека музика стихла. Пес гучно гавкнув, але Герміона вже стрибнула. Приземлилася з

другого боку від Гаррі.

— Ми десь на сотні метрів під школою, — сказала вона.

— Нам пощастило, що тут ця рослина, — мовив Рон.

— Пощастило! — заверещала Герміона. — Гляньте на себе!

Вона підскочила й насилу поповзла до вологої стіни. Насилу, бо, тількино приземлилася,

рослина своїми змієподібними вусиками стала обплітати їй ноги. Гарі з Роном навіть не

помітили, в якій халепі вони опинилися.