Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Пес поволі перестав гарчати, його лапи захиталися, він опустився навколішки, а тоді гепнувся

на підлогу й міцно заснув.

— Не переставай грати! — сказав Гаррі Рон, коли діти вийшли зпід плаща й підкралися до

люка. Наблизившись до величезних голів, відчули гарячий і смердючий віддих пса.

— Думаю, люк можна відчинити, — сказав Рон, зазираючи псові за спину. — Підеш

перша, Герміоно?

— Ні!

— Ну, добре… — Рон скреготнув зубами й обережно переступив через собачі лапи.

Нахилившись, смикнув кільце — і люк відчинився.

— Що там видно? — нетерпляче спитала Герміона.

— Нічого. Просто пітьма. Нема як злізти. Треба стрибати.

Гаррі, що й далі грав на дудці, махнув Ронові, щоб привернути його увагу, й показав на

себе.

— Хочеш іти першим? Ти певен? — запитав Рон. — Я не знаю, як тут глибоко. Дай дудку

Герміоні, щоб пес не прокинувся.

Гаррі передав дудку. Під час миттєвої тиші пес загарчав і заворушився, але, тількино

Герміона заграла, знову заснув як мертвий.

Гаррі переліз через пса й зазирнув у люк. Дна не було видно.

Проліз крізь отвір і завис на кінчиках пальців. Тоді глянув на Рона й сказав:

— Якщо зі мною щось трапиться, не йдіть сюди. Відразу біжіть до соварні й відправте