Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Гаррі вп'явся очима в Фіренцеву потилицю, яка сріблилася в місячному сяйві.

— Але хто б на таке наважився? — здивувався він. — Якщо ти довіку будеш проклятий,

то, мабуть, уже краще смерть? Чи не так?

— Так, — погодився Фіренце, — хіба що тобі треба дожити до тієї миті, коли ти вип'єш

іншого напою — того, що відновить усю твою силу й могутність і після якого ти вже ніколи не

помреш. Поттере, ти знаєш, що нині сховано в школі?

— Філософський камінь! Звичайно… еліксир життя!.. Але я не розумію, хто…

—Хіба ти не пригадуєш нікого, хто багато років міг чекати повернення своєї влади, хто

весь цей час чіплявся за життя, дожидаючи свого шансу?

Мовби якийсь залізний кулак раптом стиснув Гарріне серце. В шелестінні дерев йому ніби

вчулися давні слова Геґріда: "Кажуть, ніби він помер. Помоєму, се дурниці. Не знаю, чи в нього

ще лишалося щось людське, аби померти".

— То ти вважаєш, — хрипким голосом мовив Гаррі, — що це був Вол…

— Гаррі! Гаррі, ти живий?

Стежиною до них бігла Герміона, а за нею, засапавшись, човгав Геґрід.

— Живий! — відповів Гаррі, не зовсім розуміючи, що він каже. — А єдиноріг мертвий,

Геґріде. Він там, на тій галявині.

— Тепер я тебе залишу, — промовив Фіренце, коли Геґрід побіг оглянути єдинорога. — Ти

вже в безпеці.

Гаррі сповз йому зі спини.