Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

біжить позаду Філч. Вони завернули за ріг і помчали одним, а тоді другим коридором, хоча

Гаррі навіть не уявляв, де вони й куди прямують. Проскочили крізь якийсь гобелен і опинилися

в потаємному переході, пробігли його й побачили, що стоять біля класу заклинань, який був

доволі далеко від кімнати з трофеями.

— Здається, він загубив нас, — насилу переводячи дух, мовив Гаррі. Притулився до

холодної стіни й витер спітніле чоло. Невіл аж перегнувся навпіл, важко відсапуючись і

хриплячи.

— Я ж… казала… вам, — захекано промовила Герміона, хапаючись за горло. — Я ж…

казала… вам.

— Треба вертати до ґрифіндорської вежі, — прошепотів Рон, — і то якомога швидше.

— Мелфой тебе надурив, — сказала Герміона. — Ти зрозумів нарешті? Він і не збирався з

тобою зустрічатися, а Філч знав, що хтось прийде до кімнати трофеїв: мабуть, йому підказав

сам Мелфой. Гаррі подумав, що вона, певне, має рацію, але не хотів у цьому признаватися.

— Ходім.

Але піти було не так просто. Не ступили вони й десяти кроків, як клацнула клямка і з

класу щось вилетіло просто на них.

То був Півз. Помітивши дітей, він утішено закректав.

— Півзе, будь ласка, цить! Нас усіх виженуть!

— Гуляєте опівночі, малючкипершачки? — захихотів Півз. — Фуфуфу! Якщо ви такі

нечемні, то вас упіймають, тактакитак!