Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Не пхай свого носа до чужого проса! — відрубав Гаррі.

— Чао! — докинув Рон.

Хай там як, але день завершувався не найкраще, думав Гаррі, лежачи з розплющеними

очима і прислухаючись, як засинають Дін та Шеймус (Невіл ще не повернувся з лікарні). Рон

цілісінький вечір давав йому різні поради, наприклад: "Якщо він спробує прокльони,

постарайся ухилитися, бо я не знаю, як їх блокувати". Ймовірність, що їх упіймає Філч або

Місіс Норіс, була досить велика, і Гаррі відчував, що спокушає долю, вже вдруге порушуючи

сьогодні шкільні правила. Але в пітьмі перед Гаррі постійно бовваніло вишкірене обличчя

Мелфоя, тож сьогодні була добра нагода розквитатися з ним вічнавіч. Її не можна було втрачати.

— Пів на дванадцяту, — прошепотів нарешті Рон. — Час іти.

Хлопці накинули халати, дістали свої чарівні палички й навшпиньки пройшли через

кімнату, а тоді пробралися вниз гвинтовими сходами й дісталися ґрифіндорської вітальні. В

каміні ще дотлівали жаринки, перетворивши всі крісла на чорні горбаті тіні. Вони вже майже

дійшли до отвору за портретом, коли з найближчого до них крісла почувся голос:

— Гаррі, я не вірю, що ти підеш на таке. Замерехтів ліхтарик. У кріслі в рожевому

халатику сиділа насуплена Герміона Ґрейнджер.

— Ти ! — люто засичав Рон. — Ану в ліжко!

— Краще б я розповіла твоєму братові, — огризнулася Герміона. — Персі — староста, він

би швиденько це припинив.

Гаррі не міг повірити, що можна бути таким надокучливим.