Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

співучим голосом.

— Ну… будь ласка!

— НІЧОГО! Гагага! Я ж казав, що не скажу "нічого", як не скажеш "будь ласка"! Гагага!

— Діти почули, як Півз зі свистом помчав геть, а Філч лаявся як навіжений.

— Він гадає, що двері замкнені, — прошепотів Гаррі. — Думаю, ми врятовані…

Відчепися, Невіле! — Якийсь час Невіл настирливо смикав його за рукав халата. — Що там?

Гаррі повернувся — й відразу побачив, що там. Спершу Гаррі здалося, ніби йому сниться

страшний сон, бо після всього, що трапилося з ними, це було вже занадто.

Вони були не в кімнаті, як гадав Гаррі, а в коридорі, — забороненому коридорі на

четвертому поверсі! І аж тепер вони зрозуміли, чому туди не дозволяли ходити.

Просто перед собою вони побачили очі величезного собацюри, що заповнював увесь

простір між підлогою і стелею. Пес мав три голови, три пари нестямно вирячених очей, три

носи, що посіпувалися, обнюхуючи дітей, і три заслинені пащеки. Слина звисала з жовтуватих

ікол, немов слизькі мотузки. Пес стояв непорушно, втупившись у них усіма шістьма очима, і

Гаррі збагнув, що вони ще й досі живі тільки тому, що їхня несподівана з'ява заскочила пса

зненацька. Проте пес швидко приходив до тями — про це свідчило його страхітливе гарчання.

Гаррі намацав клямку дверей: якщо вже вибирати між Філчем і смертю, то краще Філч.

Діти сахнулися й вискочили в двері. Гаррі ще встиг грюкнути ними, щоб клацнув замок, і

вони не побігли, а полетіли коридором. Філч, мабуть, шукав їх десьінде, бо вони ніде його не

бачили, але навряд чи й думали про це, адже прагнули тільки одного — якнайдалі втекти від