Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Ходімо, — сказав він Ронові. Штовхнув портрет Гладкої Пані й поліз у отвір.

Герміона і в гадці не мала так легко здаватися, тож полізла в отвір слідом за Роном,

шиплячи, немов сердита гуска.

— Невже ви зовсім не дбаєте про Ґрифіндор, а думаєте тільки про себе? Я не хочу, щоб

Слизерин виграв кубок гуртожитків, а через вас ми втратимо всі очки, які я заробила в

професорки Макґонеґел, розповівши про перехідні замовляння.

— Іди геть!

— Гаразд, але я попередила вас! Ви ще згадаєте мої слова завтра в поїзді! Ви такі…

Але хлопцям так і не довелося почути, які вони, бо Герміона повернулася до портрета

Гладкої Пані, щоб лізти назад, і побачила перед собою порожню раму. Гладка Пані пішла кудись

із нічним візитом, тож Герміона не могла тепер повернутися до спальні.

— І що я маю робити? — розпачливо запитала вона.

— Роби, що хочеш, — відповів Рон. — Нам треба йти, ми запізнюємось.

Не встигли вони дійти до кінця коридору як Герміона їх наздогнала.

— Я піду з вами, — заявила вона.

— Ні, не підеш.

— Невже, повашому, я стоятиму тут, поки мене піймає Філч? А якщо він побачить нас

утрьох, я скажу, що хотіла зупинити вас, і ви підтвердите, що це правда.

— Ото нахаба! — не стримався Рон.

— Ану, тихо! — урвав їх Гаррі. — Я щось чую. Чулося якесь сопіння.