Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

того страховиська. Вони не зупинялися, аж доки добігли до портрета Гладкої Пані на восьмому

поверсі.

— Де це вас носило? — запитала Пані, дивлячись на їхні халати і спітнілі, розпашілі

обличчя.

— Не має значення!.. Свиняче рило, свиняче рило! — захекано вимовив Гаррі, й портрет

відхилився. Діти пролізли до вітальні й попадали знесилено у крісла.

Минуло чимало часу, перш ніж до них знову повернулася мова. А Невіл, здавалося, взагалі

вже ніколи не заговорить.

— Що вони собі думають, тримаючи його в школі під замком? — озвався нарешті Рон. —

Адже комукому, а цій собацюрі потрібні прогулянки!

До Герміони знову повернулося не тільки рівне дихання, а й нестерпна вдача:

— Ви що, не бачили нічого? Навіщо тоді вам очі? Хіба ви не помітили, на чому він стояв?

— На підлозі? — припустив Гаррі. — Я не дивився на його лапи, мене більше хвилювали

його голови.

— Ні, не на підлозі. Під його ногами був якийсь люк. Він явно щось стереже.

Герміона підвелася і пильно на них подивилася.

— Сподіваюся, ви задоволені собою. Ми всі могли загинути або ще гірше — нас вигнали б

зі школи. А тепер, якщо не заперечуєте, я пішла спати.

Роззявивши рота, Рон дивився їй услід.

— Не заперечуємо, — сказав він. — Можна подумати, ніби ми тягнули її за собою, правда?