Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

виписував на дошці непристойні слова.

— Геть, Півзе! — гаркнула вона. Півз пожбурив крейду у сміттєвий кошик і, проклинаючи

все на світі, вислизнув з кімнати. Професорка Макґонеґел хряснула за ним дверима й

повернулася до хлопців.

— Поттере, це — Олівер Вуд. Вуд, я знайшла тобі ловця.

Розгубленість на обличчі Вуда щезла і з'явився захват.

— Пані професорко, ви серйозно?

— Абсолютно, — рішуче мовила Макґонеґел. — Він абсолютно природний. Я такого ще

зроду не бачила. Поттере, ти вперше сів на мітлу?

Гаррі мовчки кивнув. Він ще не розумів, що діється, але його, здається, не виженуть, тож

тепер він потроху повертався до тями.

— Він пішов у піке з висоти п'ятнадцять метрів і упіймав рукою цю кульку! — сказала

Вудові професорка Макґонеґел. — І навіть не подряпався. Чарлі Візлі на таке не спромігся б!

Вуд тепер сяяв так, ніби раптом здійснилися всі його мрії.

— Поттере, ти бачив колинебудь, як грають у квідич? — схвильовано запитав він.

— Вуд — капітан ґрифіндорської команди, — пояснила професорка Макґонеґел.

— Він просто створений для ловця, — сказав Вуд, оглядаючи Поттера з усіх боків. —

Легкий, меткий… Пані професорко, йому треба дати якусь пристойну мітлу, я б сказав

"Німбус2000" або "Клінсвіп7".

— Я поговорю з професором Дамблдором і спитаю, чи можна зробити виняток із правил