Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

вони доспівали, заплескав чи не найголосніше.

— Ох, музика! — розчулився він, витираючи очі. — її чари перевершують усе, що ми тут

робимо! Ну, а тепер, спати. Ану бігцем!

Першокласникиґрифіндорці, обминаючи гурти школярів, рушили слідом за Персі. Вони

вийшли з Великої зали й пішли мармуровими сходами вгору. Гарріні ноги знову були наче

свинцеві, але цього разу через утому й переїдання. Він був такий сонний, що вже й не

дивувався, коли постаті на портретах уздовж коридорів перешіптувались і тикали на них

пальцями, або коли Персі двічі заводив їх у двері, приховані розсувними перегородками й

висячими гобеленами. Позіхаючи і ледве плентаючись, учні подолали ще кілька сходів, і Гаррі

вже думав, що ця блуканина ніколи не скінчиться, аж раптом вони зупинилися.

У повітрі попереду пливла ціла в'язка дрючків, а коли Персі ступив їм назустріч, вони

почали на нього кидатися.

— Півз, — прошепотів першокласникам Персі. — Півз Полтерґейст. — І підвищив голос:

— Півзе, ану, покажися!

У відповідь пролунав гучний різкий звук, немов хтось випустив повітря з м'яча.

— Ти хочеш, щоб я пішов до Кривавого Барона?

Щось ляснуло, і перед ними виник ротатий чоловічок з лихими чорними очима, що висів у

повітрі, схрестивши ноги й учепившись за дрючки.

— Ооооо! — протягнув він, лиховісно посміхаючись. — Малючкипершачки! Яка радість!

— І зненацька кинувся на них. Діти попригиналися.