Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Забирайся, Півзе, бо поскаржуся Баронові! Я не жартую! — гаркнув на нього Персі.

Півз висолопив язика і зник, пустивши дрючки просто на голову Невілові. Вони чули, як

він тікав, зачіпаючи дорогою герби на стінах.

— Стережіться Півза, — попередив Персі, коли вони рушили далі. — Його контролює

тільки Кривавий Барон. Навіть нам, старостам, він не кориться. О, ми вже прийшли.

У самому кінці коридору висів портрет гладкої пані в рожевій шовковій сукні.

— Пароль? — запитала вона.

— Капут Драконіс, — відповів Персі, й портрет подався одним боком уперед, відкривши

круглий отвір у стіні. Всі діти пролізли крізь нього — Невіла довелося підсаджувати — й

опинилися у ґрифіндорській вітальні, затишній заокругленій кімнаті з м'якими кріслами.

Персі провів дівчат до їхньої спальні через одні двері, а хлопців через інші. Піднявшись

гвинтовими сходами, — мабуть, це була якась башта, — хлопці нарешті знайшли те, що шукали

— п'ять високих ліжок зі стовпчиком на кожному розі і з темночервоними оксамитовими

завісами. Там уже стояли їхні валізи. Надто втомлені, щоб розмовляти, вони натягли піжами й

попадали на ліжка.

Смачно поїли, правда? — пробурмотів до ГарРі через завісу Рон. — Скеберсе, геть!.. Він

мені жує простирадла.

Гаррі збирався запитати Рона, чи той куштував пампушки з кремом, але майже відразу

заснув.

Можливо, Гаррі забагато з'їв, бо йому наснився дивний сон. Він мав на собі тюрбан