Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

також таких, що в п'ятницю вели кудись в інший бік, і таких, де посередині часом зникали

сходинки, тож треба було не ловити ґав і стрибати. Були ще двері, котрі не відчинялися, поки їх

чемно не попросиш, і двері, котрі насправді були стінами і лише прикидалися дверима. Було

дуже важко запам'ятати, де що розташовано, бо все постійно пересувалося з місця на місце.

Постаті на портретах відвідували одна одну, а герби, що висіли на стінах — Гаррі був у цьому

переконаний — також могли ходити.

А до того ж ці привиди! Було вееельми приємно, коли привид зненацька прослизав крізь

двері, які ви саме зібралися відчинити. МайжеБезголовий Нік завжди з радістю показував

дорогу новеньким ґрифіндорцям, але коли, запізнюючись на урок, ви натрапляли на Півза

Полтерґейста, то краще б уже на вашому шляху постало двоє замкнених дверей або сходи, які

ведуть в нікуди. Півз міг жбурнути на голову кошик зі сміттям, висмикнути зпід ніг килимок,

закидати вас шматками крейди або підкрастися ззаду, схопити за носа й заверещати: "АГА,

ПОПАВСЯ!"

Ще гіршим за Півза, якщо, правда, буває щось гірше, виявився сторож Арґус Філч. Гаррі й

Рон першого ж ранку потрапили йому під гарячу руку. Філч побачив, як вони намагаються

ввійти в двері, що, на їхню біду, вели до забороненого коридору на четвертому поверсі. Сторож

не повірив, що вони заблукали, а був певен, що хлопці зумисне прагнуть туди залізти, і вже

погрожував замкнути їх у підвалі, але, на щастя, їх врятував професор Квірел, що саме проходив

коридором.

Філч мав кицьку, що звалася Місіс Норіс, — кістляву сіру потвору з виряченими, мов у