Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Завжди вона забуває, що я не люблю копченого.

— Міняємось, — запропонував Гаррі, простягаючи пиріжок. — Ну?

— Та ти не захочеш його їсти, він такий сухий, — заперечив Рон. — Знаєш, — квапливо

додав він, — їй завжди не вистачає часу: адже нас аж п'ятеро.

— Давай, бери пиріжок, — наполягав Гаррі, який раніше ще ніколи нічим не ділився, бо,

по суті, й не мав чим і з ким ділитися.

Яка втіха — сидіти з Роном і ласувати всіма купленими пиріжками та тістечками (про

сендвічі вони й забули).

— Що це? — запитав Рона Гаррі, взявши пакетик із шоколадними жабками. — Це ж не

справжні жаби, правда? — Він уже починав відчувати, що його ніщо не здивує.

— Ні, — відповів Рон. — Але глянь, яка там картка, мені бракує Аґриппи.

— Що?

— Ой, звичайно, ти ж не знаєш! У шоколадних жабках є картки, — ну, щоб збирати, — із

зображеннями відомих чарівниць і чаклунів. Я вже назбирав майже п'ятсот, але досі не маю

Аґриппи і Птолемея.

Гаррі розгорнув одну шоколадну жабку й дістав звідти картку. На ній було обличчя

чоловіка в серпастих окулярах, з довгим кривим носом, хвилястим срібним волоссям, бородою

та вусами. Під портретом стояв напис: "Албус Дамблдор".

— Тож оце Дамблдор! — скрикнув Гаррі.

— Тільки не кажи, що ти ніколи не чув про Дамблдора! — засміявся Рон. — Можна мені