TextBook — Викликає Леонід Андрійович Горбовський! — урочисто додав я в інтерком, щоб Комов там не дуже довго бабрався.
— Молодий чоловіче… — покликав Горбовський.
— На вахті Стась Попов, кібертехнік! — відрапортував я. — Упродовж моєї вахти ніяких подій не сталося!
Горбовський помовчав, потім невпевнено промовив:
— Вільно…
Почувся стукіт квапливих кроків, і до рубки швидко зайшов Комов. Обличчя його було змарніле, очі скляні, під очима темні кола. Я піднявся і поступився йому місцем.
— Комов слухає, — промовив він. — Це ви, Леоніде Андрійовичу?
— Це я, здрастуйте… — обізвався Горбовський. — Слухайте, Геннадію, а чи не можна зробити так, щоб ми бачили один одного? Тут якісь кнопки…
Комов тільки глянув на мене, а руки мої самі простяглися до пульта і підключили візор. Ми, радисти, зазвичай тримаємо візор відключеним. З різних причин.
— Ага, — задоволено сказав Горбовський. — Ось я вас починаю бачити.
На нашому екрані теж з’явилося зображення — знайоме мені з портретів і описів подовгасте і ніби злегка втиснуте всередину обличчя Леоніда Андрійовича. Щоправда, на портретах він зазвичай виглядав таким собі античним філософом, а зараз вигляд мав дещо похнюплений, розчарований, і на широкому качачому носі його, на мій подив, була подряпина — мені здається, зовсім свіжа. Коли зображення встановилося, я відступив і тихенько всівся на місце вахтового. В мене з’явилося сильне передчуття, що мене зараз проженуть, тому я взявся зосереджено роздивлятися шарпані ураганом околиці.
Горбовський сказав:
— По-перше, дуже вам дякую, Геннадію. Я переглянув усі ваші матеріали і мушу вам сказати, що це щось особливе. Шалено цікаво. Винахідливо, витончено… блискавично…
— Приємно чути, — уривчасто сказав Комов. — Але?
— Чому «але»? — здивувався Горбовський. — «І» — ви хочете сказати. І більшість членів Комісії дотримується цієї ж думки. Важко повірити, що такий величезний обсяг роботи — справа двох діб.
— Я тут ні при чому, — сухо сказав Комов. — Сприятливі обставини, от і все.
— Ні, не кажіть, — жваво заперечив Комов. — Погодьтеся, ви наперед знали, з ким мали справу. Це не просто — знати наперед. А потім — ваша рішучість, інтуїція… енергія…
— Дякую, Леоніде Андрійовичу, — повторив Комов, трохи підвищивши голос.
Горбовський помовчав і раптом дуже тихо запитав:
— Геннадію, як ви уявляєте собі подальшу долю Малюка?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Малюк» автора Стругацький А.Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ VIII Сумніви і рішення“ на сторінці 7. Приємного читання.