Розділ VI Нелюди і запитання

— Кицюня моя, ласочко… — І раптом лагідним жіночим голосом: — Дзвіночок!.. Знову мокренький…

Він замовк, постукуючи себе пальцем по носі.

— І ти все це пам’ятаєш? — трохи зміненим голосом промовив Комов.

— Авжеж, — сказав Малюк голосом Комова, — а ти хіба не пам’ятаєш усього?

— Ні, — відказав Комов.

— Це тому, що ти міркуєш не так, як я, — впевнено сказав Малюк. — Я пам’ятаю все. Все, що було навколо мене коли-небудь, я вже не забуду. А коли забуваю, треба тільки подумати добряче, і все згадується. Якщо тобі цікаво про мене, я потім розповім. А зараз дай мені відповідь: що вгорі? Ти вчора сказав: зорі. Що таке зорі? Згори падає вода. Іноді я не хочу, а вона падає. Звідки вона? І звідки кораблі? Дуже багато запитань, я дуже багато міркував. Так багато відповідей, що я нічого не розумію. Ні, не так. Багато різних відповідей, і всі вони сплутані одна з одною, наче листя… — Він збив листя на підлозі у безладну купку. — Закривають одне одного, заважають одне одному. Ти відповіси?

Комов взявся розповідати, і Малюк знову заметався, тремтячи від збудження. Мені замигтіло в очах, я замружився і почав думати, як це аборигени не пояснили Малюкові таких простих речей; і як це вони умудрилися так його обдурити, що він навіть і не підозрює про їхнє існування; і як це Малюк умудряється пам’ятати так точно все, що чув ще немовлям; і як це, по суті, страшно — особливо те, що він нічого не розуміє із того, що запам’ятав.

Тут Комов раптом замовк, у ніс мені ударив різкий запах нашатирного спирту, і я розплющив очі. Малюка в кают-компанії не було, тільки слабкий, зовсім прозорий фантом швидко танув над жменею розсипаного листя. Віддалік слабко цмокнула перетинка люка. Голос Майки занепокоєно поцікавився по інтеркому:

— Куди це він ушився? Що-небудь трапилося?

Я поглянув на Комова. Комов із шелестом потирав руки, замислено всміхаючись.

— Так, — промовив він. — Цікава картина виходить… Майє! — покликав він. — Вуса ці з’являлися?

— Вісім штук, — сказала Майка. — Щойно зникли, а то стирчали вздовж усього хребта… Причому кольорові — жовті, зелені… Я зробила кілька знімків.

— Молодець, — похвалив Комов. — Тепер майте на увазі, Майє, під час наступної зустрічі обов’язково будете присутньою ви… Якове, забирайте регістрограми, ходімо до мене. А ви, Стасю, передайте все в екстрених імпульсах просто в Центр. Дубль я візьму собі, треба проаналізувати… Де я тут бачив проектор? А, ось він. Я гадаю, у нашому розпорядженні ще години три-чотири, потім він знову прийде… Так, Стасю! Перегляньте заразом радіограми. Якщо є що-небудь варте уваги… Тільки з Центру, з бази чи особисто від Горбовського, чи від Мбоги.

— Ви мене просили нагадати, — сказав я, піднімаючись. — Вам ще треба поговорити з Михайлом Альбертовичем.

— Ох, справді! — Обличчя Комова стало винуватим. — Знаєте, Стасю, це не зовсім законно… Зробіть ласку, видайте запис відразу двома каналами: не тільки в Центр, а й на базу, особисто і конфіденційно Сидорову. Під мою відповідальність.

— Я і під свою можу, — пробурчав я вже за дверима.

Прийшовши в рубку, я вставив касету в автомат, увімкнув передачу і переглянув радіограми. На цей раз їх було небагато — усього три; напевно, Центр ужив заходів. Одна радіограма була з інформаторію і складалася з цифр, літер грецького алфавіту та значків, які я бачив, тільки коли регулював друкувальний пристрій. Друга радіограма була з Центру: Бадер продовжував наполегливо вимагати попередніх міркувань щодо інших імовірних зон проживання аборигенів, можливих типів майбутнього контакту за класифікацією Бюлова й таке інше. Третя радіограма була з бази, від Сидорова: Сидоров офіційно запитував Комова про порядок доставки замовленого обладнання в зону контакту. Я помізкував і вирішив, що перша радіограма Комову може знадобитися; третю не передати незручно перед Михайлом Альбертовичем; а щодо Бадера — нехай поки що полежить. Які там ще попередні міркування.

Через півгодини транслювальний автомат просигналив, що передачу закінчено. Я витяг касету, забрав дві картки з радіограмами й подався до Комова. Коли я зайшов, Комов і Вандерхузе сиділи перед проектором. На екрані назад і вперед блискавкою пролітав Малюк, виднілися наші з Комовим напружені фізіономії. Вандерхузе сидів, весь посунутий до екрану, поставивши лікті на стіл та захопивши бакенбарди у стиснуті кулаки.

— …різке підвищення температури, — бубонів він. — Доходить до сорока трьох градусів… І тепер зверніть увагу на енцефалограму, Геннадію… Ось вона, хвиля Петерса, знову з’являється…

На столі перед ними були розстелені рулони регістрограм нашого діагностера, багато рулонів валялося на підлозі і на ліжку.