Розділ V Люди і нелюди

— Ну, цих… яких Горбовський шукає…

— Хто знайшов?

— Ви знайшли! Адже знайшли? — Голос його раптом змінився. — Перевіряю настройку, — суворо промовив він. — Вимикаюся.

— Що там знайшли? — запитав Вандерхузе. — Який ще корабель?

Я відмахнувся.

— Це так, цікаві… Отже, народився він у квітні сорок сьомого, а востаннє на зв’язок вони виходили у травні сорок восьмого… Якове, як часто вони мали виходити на зв’язок?

— Раз на місяць, — відповів Вандерхузе. — Якщо корабель перебував у вільному пошуку…

— Хвилиночку, — сказав я. — Травень, червень…

— Тринадцять місяців, — випередила мене Майка.

Я не повірив і перерахував сам.

— Так, — сказав я.

— Неймовірно, правда?

— Що, власне, неймовірно? — обережно запитав Вандерхузе.

— У день аварії, — сказала Майка, — немовляті був рік і один місяць. Як же він вижив?

— Аборигени, — сказав я. — Семенов стер бортжурнал. Отже, когось помітив… І нічого було Комову на мене кричати! Це був справжній дитячий плач! Що я, немовлят не чув?.. Вони все це записали, а коли той виріс, дали йому прослухати…

— Щоб записати, потрібно мати техніку, — сказала Майка.

— Ну, не записали, то запам’ятали, — сказав я. — Це несуттєво.

— Ага, — промовив Вандерхузе. — Він побачив або негуманоїдів, або гуманоїдів, але на стадії машинної цивілізації. І тому стер бортжурнал. За інструкцією.

— На машинну цивілізацію не схоже, — сказала Майка.

— Значить, негуманоїди… — До мене раптом дійшло. — Шановні, — сказав я, — якщо тут негуманоїди, то це такий випадок, що я навіть не знаю… Людина-посередник, розумієте? Він — і людина, і нелюдина, гуманоїд і негуманоїд! Такого ще ніколи не бувало. Про таке навіть і мріяти ніхто не ризикнув би!