Розділ VIII. Остаточна боротьба з Наполеоном

У кабінеті Фуше й відбулася оця дружня політична розмова виборного голови республіканського уряду з присяжним архіроялістом. Фуше йому каже:

— Ну, а що ви тепер гадаєте робити?

— Маю намір податись до Ґента, коло брами на мене вже чекає карета.

— Це найрозумніше, що можна вчинити, вам тут не зовсім безпечно.

— Може, через мене ви щось хочете передати королю?

— О господи, та нічого. Зовсім нічого. Тільки прошу, скажіть його величності, що вони можуть розраховувати на мою відданість, та, на жаль, не від мене залежить, щоб вони чимшвидше повернулись у Тюїльрі.

— Як на мене, тільки від вас залежить, щоб це сталося якнайшвидше.

— Це вам тільки здається. Вони навіть хочуть (і тут Фуше засміявся) проголосити Наполеона II.

— Що? Наполеона II?

— Звичайно, з цього треба починати.

— Але, мабуть, не всі сприймають цю пропозицію поважно?

— Так, безперечно. Що далі я міркую, то більше пере­конуюсь: таке проголошення було б цілковитим безглуздям. Та ви навіть уявити не годні, скільки люду ще тримається цього імені. Дехто з моїх колеґ, Карно передусім, переконаний, що з Наполеоном II буде все врятоване.

— І як довго триватиме цей жарт?

— Мабуть, доти, доки позбудемось Наполеона І.

— Ну, а потім, що станеться потім?

— Хіба я знаю? Такої пори, як тепер, важко й на завтра щось передбачити.

— Та коли вже пан Карно, ваш колеґа, так хапається Наполеона, то, певне, вам буде важко протидіяти таким намірам?

— Ет! Ви не знаєте Карно! Щоб забити йому баки, досить проголосити уряд «французького народу». Уявіть собі, що з ним діятиметься, як зачує про французький народ!

І тут засміялися обидва, по-республіканському ви­браний герцоґ Отрантський, глузуючи зі свого колеґи, і роялістський посланець. Тепер вони стали потрохи порозуміватися.

— Атож, мабуть, так воно й буде, — поновив розмову барон Вітроль, — але, сподіваюсь, після Наполеона II й «французького народу» ви, зрештою, згадаєте про Бурбонів.