РОЗДІЛ 5

А ці двері були прості, дерев'яні та маленькі, розміром приблизно як він. Двері розміром з Монаха, пофарбовані в біле, з єдиною, трохи ушкодженою латунною ручкою, що була на одному з країв. Вони були прямо в скелі, без жодного пояснення свого походження та призначення.

Не розуміючи, звідки в нього така зухвалість, бідолашний переляканий Монах підвівся на тремтячі ноги та нервово пішов до дверей, ведучи за собою коня. Він підійшов до них і доторкнувся. Те, що при цьому не спрацювала жодна сигналізація, налякало його так сильно, що він аж відстрибнув. Він ще раз доторкнувся до них, цього разу рішучіше.

Він дозволив руці повільно спуститися до ручки… Знову жодного сигналу тривоги. Він зачекав, щоб переконатися, а потім дуже обережно повернув ручку. Він відчув, як спрацював механізм. Він затамував подих… Нічого. Він потягнув двері до себе, і вони легко відчинилися. Він зазирнув усередину, але після пустельного сонця там було так темно, що він не зміг нічого побачити. Зрештою, мало не помираючи від подиву, він зайшов, тягнучи за собою й коня.

Кілька хвилин по тому чоловік, що сидів, прихований сусідньою скелею, припинив втирати пил у своє обличчя, підвівся, розім'яв руки та ноги й пішов назад до дверей, обтрушуючи на ходу свій одяг.