РОЗДІЛ 4

— Я знайшла горщик, — сказала вона.

— Напевно, нічого особливого, — перебив її батько. — Ви ж розумієте, як воно. Кожний, хто вперше їде до Греції, вважає, що знайшов щось важливе, так? Ха-ха.

Усі за столом кивали. Це була правда. Неприємна, але правда.

— Я знайшла його в гавані, — сказала дівчинка, — у воді. Коли ми чекали на клятий паром.

— Саро! Я ж казав тобі…

— Але ж ти називав його саме так. І навіть гірше. Ти називав його такими словами, що я навіть не здогадувалася, що ти такі знаєш. Отже, я подумала, що якщо тут мають зібратися дуже розумні люди, то хтось з них зможе сказати мені, давньогрецький це горщик чи ні. Мені здається, що він дуже старий. Тату, будь ласка, даси їм на нього подивитися?

Її батько безпомічно знизав плечима та почав нишпорити під своїм стільцем.

— А ви знаєте, юна пані, — сказав їй Воткін, — що Книгу Апокаліпсис було написано саме на Патмосі? Саме там. Її, як ви знаєте, написав святий Іоанн Богослов. Як на мене, в ній є дуже чіткі ознаки того, що її було написано під час очікування на пором. Починається вона, як ви пам'ятаєте, з такої мрійливості, яка буває, коли вам треба згаяти час, коли вам нудно й ви щось вигадуєте, а потім вона поступово досягає кульмінації галюцинаційного відчаю. Як на мене, це все пояснює. Можливо, вам слід написати про це статтю, — додав він, кивнувши дівчинці.

Вона подивилася на нього як на божевільного.

— А ось і він, — сказав її батько, кладучи предмет на стіл. — Як бачите, це просто горщик. Їй лише шість років, — додав він з похмурою посмішкою, — так, люба?

— Сім, — сказала Сара.

Горщик був досить маленький, близько дванадцяти сантиметрів заввишки та десяти завширшки. Він був майже круглий, з вузькою шийкою, що стирчала над ним на два сантиметри. Шийка та близько половини поверхні горщика були вкриті затверділим ґрунтом, а ті частини, які було видно, мали грубу червонувату поверхню.

Сара взяла його та дала в руки професорові, що сидів праворуч від неї.

— Ви маєте розумний вигляд, — сказала вона. — Скажіть-но, що ви про нього думаєте?

Професор взяв горщик у руки з дещо зарозумілим виглядом.

— Я певний, що якщо зішкребти з дна землю, — дотепно сказав він, — там буде надпис «Зроблено в Бірмінгемі».

— Настільки старий? — удавано засміявся батько Сари. — Там уже давно нічого не виробляється.

— Хоч би там як, — сказав професор, — це не моя галузь, я молекулярний біолог. Ще хто-небудь хоче глянути?

Ця пропозиція не була зустріта радісними криками, але тим не менш горщик пішов з рук у руки навколо дальнього кінця столу. На нього витріщалися крізь товсті лінзи, вдивлялися крізь рогові оправи, озирали поверх лінз-півмісяців і мружили очі ті, хто залишив свої окуляри в кишені іншого костюму, який, на їхню думку, вже був у хімчистці. Ніхто, схоже, не знав, скільки йому років, і не дуже цим переймався. Обличчя дівчинки знову ставало засмученим.

— Прокислий набрід, — сказав Редж Річардові.