РОЗДІЛ 35

Двері за його спиною різко грюкнули.

Дірк розвернувся та з черговою тріумфальною посмішкою швидко пішов доріжкою до Річарда.

— Що ж, це поклало край, — сказав він, плеснувши долонями. — Думаю, він уже почав записувати, але тепер не згадає жодного слова, це точно. А де наш неперевершений професор? Ага, ось ви. Боже мій, я й не здогадувався, що це було так довго. Наш пан Колрідж такий цікавий і чарівний співрозмовник; принаймні, я певний, що він був би таким, якщо б я дав йому шанс, але я натомість був надто зайнятий тим, щоб самому бути чарівним.

— О, і я зробив те, що ти просив, Річарде, я спитав його наприкінці про альбатроса, а він сказав «Який ще альбатрос?» Тож я сказав, що це неважливо, альбатрос нічого не означає. А він сказав «Що саме не означає альбатрос?», а я сказав «та годі вже про альбатроса, це неважливо», а він сказав «Це важливо — якщо хтось прийшов посеред ночі до мого дому та питає про альбатроса, я хочу знати, до чого це?» Я сказав «Та щоб він сконав, той альбатрос», а він сказав «Можливо, я саме так і зроблю», і він вагався чи не буде це гарною ідеєю для поеми, над якою він працює. «Це набагато краще, — сказав він, — ніж смерть від астероїда» — останньому, на його думку, навряд чи хтось повірить. На цьому я й пішов від нього.

— Отже. Після рятування всього людського роду від знищення мені б не завадила піца. Що ви скажете на таку пропозицію?

Річард не висловив своєї думки. Натомість він дивився на Реджа.

— Вас щось непокоїть? — стривожився Редж.

— Це гарний фокус, — сказав Річард, — я готовий заприсягнутися, що у вас не було бороди, коли ви заходили за дерево.

— О… — Редж помацав пишну кількасантиметрову рослинність на своєму підборідді. — Так, — сказав він, — це через необачність.

— Чим ви займалися?

— О, просто кілька виправлень. Маленьке хірургічне втручання, так би мовити. Нічого масштабного.

Кілька хвилин по тому, заводячи їх у додаткові двері, що загадковим чином з'явилися на сусідньому корівнику, він озирнувся на небо, саме вчасно, щоб побачити, як там спалахнув та згаснув маленький вогник.

— Вибачте, Річарде, — пробурмотів він і зайшов за ними.