РОЗДІЛ 24

— Мене це непокоїть, — сказав Дірк, і його погляд став важким і похмурим. Як для балакуна, він раптом став говорити напрочуд неохоче. Він продовжив: — Мене дуже непокоїть, коли я з'ясовую, що я щось знаю, але не знаю, чому я це знаю. Можливо, це та сама інстинктивна обробка даних, що дозволяє спіймати м'яч мало не раніше, ніж побачив його. Можливо, це той глибший і менш зрозумілий інстинкт, що підказує, що на тебе хтось дивиться. Для мого інтелекту є великою образою те, що ті самі речі, через які я зневажаю довірливих людей, відбуваються зі мною. Ти пам'ятаєш те… нещастя, що пов'язане з екзаменаційними питаннями?

Він раптом став засмученим і виснаженим. Щоб продовжити говорити, йому довелося зібратися з силами. Він сказав:

— Уміння скласти два та два й раптом видати «чотири» — це одне. Уміння додати до квадратного кореня з п'ятисот тридцяти дев'яти цілих семи десятих косинус двадцяти шести цілих і чотириста тридцяти трьох тисячних і видати… правильний результат — це зовсім інше. І я… дозволь мені навести приклад.

Він зосереджено нахилився вперед.

— Минулої ночі я бачив, як ти заліз у цю квартиру. Я знав, що щось не так. Сьогодні я дізнався від тебе все, що ти знав про події минулої ночі, і як наслідок уже зараз, скориставшись лише своїм інтелектом, я розкрив, можливо, найбільший з усіх секретів цієї планети. Я клянусь тобі, це правда і я можу це довести. Ти маєш вірити мені, коли я кажу, що я знаю. Я знаю, що десь є щось жахливе, безнадійно та страшенно неправильне, і ми мусимо знайти його. Тепер ти поїдеш зі мною в Кембридж?

Річард мовчки кивнув.

— Добре, — сказав Дірк. — Що це? — додав він, указуючи на тарілку Річарда.

— Маринований оселедець. Хочеш?

— Ні, дякую, — сказав Дірк, підводячись і защібуючи пряжку плаща. — У моєму словнику, — додав він, прямуючи до дверей і тягнучи з собою Річарда, — немає слова «оселедець». Доброго вам дня, пані Вей, побажайте нам удачі.