РОЗДІЛ 23

— Ото ж бо! — схвильовано сказав Дірк. — Ото ж бо! Пані Пірс, ви жінка надзвичайного розуму та проникливості.

— Дякую, пане. Можна вже йти?

— Зачекайте! Я ще не закінчив! До кінця ще далеко, його ще навіть не видно! Ви продемонстрували мені рівень свого розуму та проникливості, а тепер дозвольте мені продемонструвати свій!

Пані Пірс терпляче опустилася на стілець.

— Думаю, вас це вразить, — сказав Дірк. — Подумайте ось над чим. Нерозв'язна проблема. Намагаючись її вирішити, мої думки ходили по колу, знову та знову оцінюючи одні й ті самі божевільні речі. Було очевидно, що доки я не отримаю відповідь, я не зможу думати про щось інше, але так само очевидно було й те, що я мав подумати про щось інше, якщо хотів отримати відповідь. Як розірвати це коло? Спитайте мене, як я це зробив.

— Як? — слухняно, але без ентузіазму запитала пані Пірс.

— Написавши, в чому полягає відповідь! — вигукнув Дірк. — Ось вона! — він тріумфально поклав на стіл аркуш паперу та з задоволеною усмішкою відкинувся на спинку крісла.

Пані Пірс мовчки подивилася на аркуш.

— Завдяки цьому, — продовжував Дірк, — тепер я маю можливість думати про нові захоплюючі задачі, наприклад…

Він узяв цей аркуш, вкритий безглуздими закарлючками та завитками, та простягнув його їй.

— Якою мовою, — тихим трагічним голосом спитав він, — це написано?

Пані Пірс продовжувала дивитися мовчки.

Дірк поклав аркуш, закинув ноги на стіл та відкивнув голову назад, склавши під нею руки.

— Ви розумієте, що я зробив? — звернувся він до стелі, яка мало не здригнулася від того, що її так несподівано залучили до розмови. — Я трансформував проблему. Надзвичайно складну, а можливо навіть нерозв'язну головоломку я перетворив на банальну задачу з лінгвістики. Втім, — пробурмотів він після довгих мовчазних роздумів, — ця лінгвістична задача надзвичайно складна, а можливо навіть нерозв'язна.

Він знову сів нормально, щоб пильно подивитися на Джаніс Пірс.

— Ну ж бо, — спонукав він, — скажіть, що це божевілля, але воно може спрацювати!

Джаніс Пірс кашлянула.

— Це божевілля, — сказала вона, — це точно.

Дірк відвернувся та розслаблено нахилився вбік, напевно, так само, як робив натурщик «Мислителя», коли Роден виходив до вітру. Його вигляд раптово став утомленим і пригніченим.

— Я знаю, — тихим, засмученим голосом сказав він, — що десь є щось надзвичайно неправильне. І я знаю, що для того, щоб виправити це, я мушу поїхати в Кембридж. Але мені було б не так страшно, якби я знав, у чому річ…