— Ні,— сказав він,— ні, не так, майже всі вони спершу нагрішили, а вже потім стали праведниками.
Він підступив ближче до дівчини — ішов, тулячись спиною до підвіконня, щоб її не зачепити.
— Брешеш,— сказала вона,— декотрі зовсім не грішили... та я ж в усе це й не вірю... хіба що в матір божу.
— «Хіба що»,— зневажливо мовив він.— Але ж то — мати божа.
Він поглянув дівчині в обличчя, тоді відвернувся й тихо мовив:
— Пробач... Еге ж, я вже пробував, молився.
— І постував?
— Ат,— сказав він,— що таке «постував»? Мені взагалі байдуже про їжу.
— Але ж ти не постував... І не бичував себе... Я постувала б, я бичувала б себе, якби вірила.
— Слухай...— тихо озвався він.— Скажи, тебе це справді не мучить?
— Ні,— відповіла вона,— мене не тягне щось таке зробити, щось побачити, сказати щось... А тебе — тягне?
— Так.
— Шкода,— сказала вона,— що ти такий ревний католик.
— Чому шкода?
— Я показала б тобі свої груди. Залюбки показала б... тобі... В усіх тільки й балачок що про це, хлоп'ячня вигукує навздогін мені всячину, але ніхто ніколи їх не бачив.
— Ніхто?
— Ніхто,— сказала вона,— ніколи.
— Покажи мені це.— мовив він.
— Тепер уже не буде так, як тоді, пригадуєш?
— Пригадую,— сказав він.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту. Груповий портрет з дамою. » автора Генріх Белль на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Оповідання“ на сторінці 52. Приємного читання.