Розділ «Оповідання»

— Я така рада, а ти?

— І я,— сказав він,— я радий, що це таке гарне.

Він пустив її руки, трохи відступив і, коли вона почала застібати блузку, відвернувся.

Він обійшов стіл і задивився на відчинену валізу, що стояла на ліжку: светри були складені стосиком, білизна розсортована по целофанових торбинках, постіль з ліжка вже прибрали — валіза стояла на блакитному матраці.

— То ти справді їдеш? — спитав він.

— Їду.

Він рушив далі, зазирнув у відчинену шафу, там висіли вішалки вже без одежі, тільки на одній зачепилася червона стрічка. Він причинив дверцята шафи, поглянув на книжкову полицю над ліжком, там лежав тільки аркушик старої вимочки та стояла прихилена до стіни брошура «Що потрібно знати про виноградарство».

Озирнувшись, він побачив, що її плащ лежить на підлозі, підняв його, кинув на стіл і вибіг з кімнати.

Дівчина з біноклем у руці стояла на дверях кухні і, коли він поклав руку їй на плече, здригнулася, впустила бінокля й злякано подивилася на хлопця.

— Іди вже,— сказала вона,— тобі треба вже йти.

— Я хочу подивитися ще раз.

— Ні, змагання ось-ось закінчаться, і мати з хвилини на хвилину має прийти, щоб відвезти мене на вокзал, на поїзд. Ти ж знаєш, що буде, коли хтось застане тебе тут.

Він мовчав, не приймаючи руки з її плеча. Вона миттю випручалась, оббігла стіл, дістала з шухляди ножа, відрізала шматочок огірка, надкусила й поклала ножа в шухляду.

— Іди,— сказала вона,— якщо ти довше отак на мене витріщатимешся, то станеш схожий на аптекаря або на отого Дренша.

— Цить,— сказав він, несподівано підступив до неї зовсім близько й ухопив за плече; вона поглянула на нього з подивом, через його лікоть піднесла собі до губів огірок і всміхнулася.

— Невже ти не розумієш,— мовила вона,— я була така рада.

Він похнюпився, пустив її руку, рушив до веранди, скочив на поруччя й гукнув:

— Дай руку!

Вона засміялася, підбігла до нього, поклала огірок на поруччя, обхопила обома руками його руку і, впершись коліньми в стінку веранди, тримала його, поки він помалу спускався на дах альтанки.

— Хтось нас неодмінно бачив, сказав він.