Розділ «Оповідання»

Мурке зітхнув.

— Господи,— сказав він,— Ріно, голубонько, тепер мені доведеться все оце вирізувати. Будь розумничкою, намовчи мені ще хоч п'ять хвилин.

— Намовчи! — підхопила дівчина. Вона вимовила це слово таким тоном, який тридцять років тому було б названо «негречним».— Намовчи! Ще одна твоя вигадка... Наговорити стрічку — це б я залюбки, але намовчати...

Мурке підвівся й вимкнув магнітофон.

— Ох, Ріно,— сказав він,— аби ти знала, яке дороге мені твоє мовчання! Вечорами, коли я, втомлений, сиджу вдома, я вмикаю запис твого мовчання. Прошу тебе, зроби ласку, намовчи мені ще хоч три хвилини, щоб не довелося різати. Ти ж знаєш, що для мене означає різати.

— Ну, про мене,— згодилася дівчина,— але дай мені хоч сигарету.

Мурке всміхнувся, дав їй сигарету й сказав:

— Отак. Зараз твоє мовчання буде в мене і в оригіналі й на стрічці. Це ж просто краса!

Він знов увімкнув магнітофон, і так вони мовчки сиділи одне проти одного, поки зненацька подзвонив телефон. Мурке підвівся, безпорадно знизав плечима і взяв трубку.

— Алло,— почув він голос Гумкоке,— виступи пройшли гладенько, шеф не зробив ніяких зауважень. Можете йти в кіно. Та подумайте лиш про сніг.

— Про який сніг? — перепитав Мурке, поглянувши на вулицю, залиту сліпучим літнім сонцем.

— Господи,— сказав Гумкоке,— ви ж знаєте, що нам уже час подумати про зимову програму. Мені треба пісень про сніг, оповідань про сніг. Не можна ж цілий вік сидіти на Шуберті зі Штіфтером. І нікому й не в голові, що нам бракує пісень і оповідань про сніг. Уявіть, що буде, як випаде сувора й довга зима. Ми не настачимо снігових передач. Прикиньте чогось із сніжком.

— Гаразд,— відповів Мурке,— прикину.

Гумкоке повісив трубку.

— Гайда,— обернувся Мурке до дівчини,— підемо в кіно.

— І вже можна говорити? — спитала дівчина.

— Атож,— сказав Мурке,— говори!

А в цей час помічник режисера музично-драматичних передач узявся переслухувати вечірній радіомонтаж. Монтаж йому сподобався, не задовольняв лише кінець. Сидячи поряд із техніком у скляній кабіні студії номер тринадцять, помічник жував сірника й перечитував текст:

(Акустика великої порожньої церкви.)

Атеїст (промовляє голосно й виразно). Хто згадає мене, як я стану харчем хробаків?