Розділ «І не промовив жодного слова... Переклав Олекса Синиченко»

— Велику?

— Так,— сказав я і побачив, як до зупинки під'їхав дванадцятий номер і Кете сіла в нього.

— На здоров'я,— сказав господар.

— Дякую,— відповів я і вихилив велику чарку.

— Ще одну, пане? — Господар допитливо подивився на мене.

— Ні, дякую,— сказав я,— скільки з мене?

— Вісімдесят.

Я поклав йому марку, він повільно, не зводячи з мене допитливих очей, відлічив мені в руку двадцять пфенігів, і я вийшов.

Перейшовши Мольткеплац, я повільно пішов до Герстенштрасе назад до канцелярії, сам не усвідомлюючи, куди це я йду, пройшов повз швейцара в коридор, пофарбований білою клейовою фарбою, поминув бароккові статуї, постукав до Сержової кімнати і, хоч ніхто не відповів, увійшов.

Я дуже довго сидів за Сержовим письмовим столом, дивився на в'язку тек, чув, як дзвонив телефон, але трубки не брав. Я чув, що в коридорі сміялися, потім телефон знову різко задзвонив, але я опам'ятався лише тоді, коли Серж промовив за моєю спиною:

— Ну, Богнер, уже вернулися, так швидко?

— Швидко? — перепитав я, не обертаючись.

— Так,— сказав він, сміючись — не минуло ще й двадцяти хвилин.

Алє потім він став переді мною, подивився на мене, і тільки з виразу його обличчя я побачив, що зі мною щось сталося; я побачив усе, зовсім опам'ятався і вичитав на його обличчі, що він насамперед подумав про гроші. Він подумав, що з грішми щось сталося. Я побачив це по ньому.

— Богнер,— сказав він тихо,— ви захворіли чи ви п'яні?

Я витяг з кишені чеки та конверт з грішми й подав усе це Сержеві, він узяв їх і, не дивлячись, поклав на свій письмовий стіл.

— Богнер,— промовив він,— скажіть мені, що сталося.

— Нічого,— сказав я,— нічого не сталося.

— Вам погано?

— Ні,— сказав я,— я думаю... дещо спало на думку.