Розділ «І не промовив жодного слова... Переклав Олекса Синиченко»

— А таємна служба інформації знала це раніш од неї.

— Панно Ганке,— сказав я,— що сталося?

Вона відповіла на телефонний виклик, з'єднала і, всміхаючись, подивилася на мене:

— Нічого особливого, справді нічого особливого; подейкують, що ви п'єте, що ваша дружина вагітна, а ще плещуть, що ви вже давно живете з дружиною нарізно.

— Це так і є.

— Ну, от бачите. Я можу тільки попередити вас — остерігайтеся Ціммера, Брезгена, панни Гехт, але в цьому будинку у вас є й друзі, і друзів більше, ніж ворогів.

— Не думаю.

— Повірте вже мені,— сказала вона,— особливо серед кліриків, майже всі клірики люблять вас,— вона знову всміхнулася: — У вас з ними є дещо спільне — не ви один п'єте.

Я засміявся:

— Скажіть мені ще одну річ: хто це повільно вбиває Ціммера краплями оцту?

— Ви не знаєте? — Вона здивовано розсміялася.

— Справді не знаю.

— Боже мій, пів-єпархії сміється з цього, і тільки ви цього не знаєте, хоч і сидите в центрі пліток. Отож слухайте: у Вуппа — в декана Вуппа є сестра, вона заправляє кухнею в монастирі «Синій плащ Марії». Тепер вам зрозуміло?

— Розповідайте далі,— сказав я,— я нічогісінько не зрозумів.

— Ціммер перешкодив тому, щоб Вупп став прелатом. Хід у відповідь: за п'ятдесят пфенігів купується пляшка найдешевшого оцту, і як тільки з'являється Ціммер, її дістають з потайного кутка в кухні монастиря «Синій плащ Марії» А тепер ідіть, Серж вас чекає.

Я кивнув їй і пішов. Завжди після розмови з Ганке я відчуваю дивну легкість; вона має особливий хист полегшувати все важке, найдошкульніша плітка стає в її устах милою грою, до якої залучаєшся і ти.

У пофарбованому білою фарбою коридорі, який веде до Сержової кімнати, у стіни вмуровано бароккові статуї. Серж сидів за своїм письмовим столом, спершись головою на руки. Він ще молодий, на кілька років молодший за мене, але вважається величиною в галузі сімейного права.

— Доброго ранку, пане Богнер,— сказав він.

— Доброго ранку,— відповів я, підійшов до нього, і він подав мені руку.

Серж має незвичайний хист: коли я зустрічаюся з ним на другий день після того, як позичив у нього гроші, йому вдається створити враження, начебто він зовсім забув про них. А може, він і справді забуває. Його кабінет — одна з небагатьох незруйнованих кімнат; найвизначніша її пам'ятка — барокковий фаянсовий камін у кутку; в каталозі пам'яток мистецтва звертається увага на те, що в каміні ніколи не палили, бо взимку курфюрст жив у іншому, меншому замку. Серж передав мені кілька чеків та конверт з грішми.