Поле величезне, а куб крихітний.
Шанси, що ми ходитимемо навмання і наштовхнемося на нього, покладаючись на сліпу вдачу, мізерні.
Сонце щойно піднялося над деревами, холод неймовірний.
— І що нам робити, Джейсоне? Угадувати? Починати копати?
Я озираюсь на занесений будинок, роздумуючи якусь жахливу хвилину, як довго ми там протягнемо. Як довго, перш ніж в нас вигорять усі дрова? Перш ніж закінчиться наша їжа? Перш ніж ми здамося й загинемо, як усі тут?
Я відчуваю, як щось темне розбухає в мене в грудях — це заворушився страх.
Я набираю повні легені повітря, але воно таке холодне, що я закашлююсь.
Мене охоплює паніка.
Знайти куб неможливо.
Тут дуже холодно.
У нас буде мало часу, і коли прийде нова буря, і наступна, куб опиниться так глибоко, що ми ніколи до нього не доберемося.
Хіба що...
Я струшую рюкзак з плечей у сніг і розстібаю його тремтячими пальцями.
— Що ти робиш? — питає Аманда.
— Хапаюся за соломинку.
За якусь секунду я знаходжу те, що шукаю.
Вхопивши компас, залишаю Аманду й рюкзак і пробиваюся на поле.
Вона йде слідом, гукаючи, щоб я зачекав.
Метрів за п’ятнадцять я зупиняюся, щоб вона мене наздогнала.
— Ось дивися, — кажу я, торкаючись лицьового боку компаса. — Ми в Південному Чикаго, так? — я вказую в бік далеких контурів хмарочосів. — Отже, магнітна північ там. А подивися, як стрілка вказує на схід у бік озера?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Темна матерія » автора Крауч Блейк на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ восьмий“ на сторінці 30. Приємного читання.