Розділ сьомий

Я беру стілець.

Лейтон влаштовується напроти мене.

— Я чув, що ти проглядав свої старі файли.

Я киваю.

— Нічого не дзенькнуло?

— Нічого такого.

— Це дуже погано. Я сподівався, що подорож закапелками пам’яті що-небудь висвітлить.

Він випрямляється.

Стілець під ним скрипить.

Така тиша, що мені чутно, як наді мною гудуть лампи.

Він спостерігає за мною через стіл.

Щось не так.

Погано.

Лейтон каже:

— Мій батько заснував «Швидкість» сорок п’ять років тому. У часи мого старого все було інакше. Ми будували реактивні двигуни й турбовентилятори, і нас більше турбувало виконання великих державних і корпоративних контрактів, ніж проведення передових наукових досліджень. Тепер нас залишилось тільки двадцять троє, але одна річ не змінилась.

— Ця компанія завжди була однією сім’єю, і джерелом нашої життєвої сили є повна, абсолютна довіра.

Він відвертається і киває комусь.

Спалахує яскраве світло.

За огорожею з димчастого скла мені видно невелику глядацьку аудиторію. Як і того разу, в ній зібралося п’ятнадцять чи двадцять чоловік.

Правда, ніхто не стоїть і не аплодує.